Каракал

Каракали – дикі кішки. Їхня батьківщина – Африка та Середня Азія. Спочатку цих кішок відносили до рисей через велику схожість – такі ж пензлики на вушках. Але потім вчені виділили каракалів в окремий рід.

Походження

Назва "каракал" походить від турецького слова karakulak. Що у перекладі означає "чорні вуха". Порода котів каракал виникла ще за давніх часів. Вважалося, що мисливці з Африки та Середньої Азії виходили на промисел, прихопивши як компаньйона дику кішку. І, якщо заможніші люди могли дозволити собі гепардів, то каракал вважався більш економним варіантом. До речі, навіть сьогодні у багатьох районах люди між собою називають цих тварин гепардами для бідних. При цьому мисливські інстинкти каракалів завжди були на висоті. Такі коти могли зловити фазана, павичів, зайця чи навіть антилопу. Нині каракали здебільшого проживають у дикій природі. Одомашнених мурлик насправді не так вже й багато. Визнання породи як домашній каракал отримав лише з XX століття. Саме тоді він потрапив на територію Європи. З недавнього часу ця порода офіційно визнана всіма фелінологічними організаціями та має певні стандарти.

Характер

Характер каракала як представника диких тварин, та ще й хижих, – такий же лютий. Але при утриманні в домашніх умовах цей звір часто перетворюється на доброго та ласкавого вихованця з поведінкою, як у звичайної кішки. За умови, що його беруть у сім'ю кошеням та приділяють багато уваги. По-справжньому багато – вихованець не любить залишатися на самоті. Каракал належить до господарів з повагою: слухається та не виявляє агресивних звичок. Але є особливість – йому важлива власна територія. Тож непроханих гостей на ній він не потерпить. Дітей до каракала теж підпускати не радять – деякі дії з їхнього боку степова рись може вважати агресією і відповісти тим самим.

Поведінка

За поведінкою вони багато чим нагадують звичайного домашнього кота – каракали так само люблять проводити час із людьми, грати в іграшки, підставляти голову, щоб господар її погладив і т.д. Коти непогано уживаються з іншими домашніми улюбленцями. Вони дуже доброзичливі, проте при цьому не вимагають надто багато уваги. Каракали дуже розумні кішки та слухняні – і вони вже давно перейшли з розряду мисливців до табору домашніх улюбленців. Навіть легко привчаються до лотка. Екскременти не закопують, а залишають на поверхні. А ще ці кішки дуже чутливі до запахів. Якщо в будинку з'являється хтось чужий, вони спочатку обнюхають, і потім почнуть звикати до нього. Від звичайних кішок вони відрізняються ще й тим, що не муркотять, вони більше цвірінькають як птахи.

Здоров'я

Коти породи каракал відрізняються досить сильним імунітетом і не схильні до жодних генетичних захворювань. Головне – регулярно водити чотирилапого друга на огляд ветеринара та проводити своєчасну вакцинацію. Пам'ятайте, що каракал це досить рідкісна та екзотична порода. Тому лікувати їх у домашніх умовах та за порадами з інтернету –  не найкраща ідея.

Догляд

Оскільки каракалу важлива своя територія, в будинку важливо облаштувати окремий куточок, а краще – кімнату. І облаштувати її так, щоб вихованець міг стрибати та гратися. Так, цю кішку краще утримувати у приватному будинку – для повноцінного життя їй потрібне багато місця. А якщо у квартирі – то частіше виводити гуляти. Степову рись вичісують приблизно раз на тиждень, регулярно чистять їй зуби та вуха. Проблема може виникнути з тим, що тварина любить мітити територію. Але із цим можна боротися. А ще каракала важливо привчити до кігтеточці. Якщо це не зробити – меблі доведеться міняти щомісяця.