Болгарська вівчарка (Каракачанська собака)

Болгарська вівчарка – або, як її ще називають, каракачанська собака – не дуже відома за межами своєї батьківщини. Певною мірою дарма, бо це відданий вихованець, який до останнього готовий захищати господаря. І все це при чарівній "плюшевій" зовнішності.

Походження

Історія цих собак почалася на Балканському півострові ще в Середні віки. Там від грецької, шарпланінської, краської вівчарок та хорватського планинського собаки походить болгарська вівчарка. Місцеві пастухи-каракачани використовували її для охорони худоби у горах. До речі, від каракачан і пішла друга назва собаки. Попри давнє походження породи, її стандарт вивели лише 2005 року. Зараз ці пси живуть в основному в Болгарії. також допомагають людям пасти худобу та охороняти двір.

Зовнішній вигляд

Спочатку порода призначалася для охорони отари від хижаків. Це великий, сильний, безстрашний, невибагливий собака, що вміє постояти за себе. Можна сказати, що вигляд каракачанки сформований самою природою. У неї повинна бути масивна голова з плавним переходом від чола до морди, сильні щелепи, великі зуби, коротка сильна шия, міцні кінцівки, широкі груди, м'язова поперек і дуже хороша дихальна система. У болгарських чабанських собак чудовий зір, добре розвинені нюх і слух, що цілком очевидно, враховуючи основне призначення породи. Шерсть болгарської вівчарки складається з довгого твердого остьового волосся і густого м'якого підшерстя. Забарвлення у болгарських вівчарок може бути різним, але переважає білий з темними або рудими плямами. Трапляються також собаки незвичайного забарвлення "ред ноуз". Вони мають плями "іржавого" кольору, мочку носа, так званого м'ясного відтінку та янтарні очі. Виглядає такий пес винятково ефектно й особливо цінується знавцями породи.

Характер та темперамент

Ця порода має яскраво виражений інстинкт охорони території й здатна охороняти "своє майно" без присутності господаря. Болгарська вівчарка підозріла до незнайомців, але радо вітає членів своєї сім'ї. Особливо вона прив'язана до дітей, із якими разом росте. Зазвичай болгарська вівчарка вибирає одного господаря, а решті членів сім'ї поблажливо дозволяє бути поруч. У присутності господаря собака спокійно реагує на гостей, але за його відсутності гостеві марно нагадувати непідкупному сторожу, що він був у цьому будинку буквально вчора.

Догляд

Болгарська вівчарка звикла до просторих полонин і постійного руху, а тому вона не підійде для утримання у квартирі. Краще облаштувати для вихованця просторий вольєр з будкою. Місця має бути багато, щоб велика тварина могла вільно бігати. Взагалі, цьому собаці потрібне інтенсивне фізичне навантаження – в іншому випадку вихованець буде некерованим. Ретельного догляду вимагає довга шерсть із щільним підшерстям. Пса варто вичісувати не рідше двох разів на тиждень. А ось зловживати купаннями не варто – це шкодить жировому шару, який захищає вихованця від негоди.

Здоров'я

Для собачого світу болгарська вівчарка – виняткова порода. Вона не лише позбавлена генетичних недугів (за прикладом інших стародавніх порід), а й змогла уникнути сучасної напасті – дисплазії. Це захворювання не шкодує ні великих, ні дрібних собак, ні службових, ні декоративних. З віком домашні улюбленці починають нарікати на опорно-руховий апарат. Лише каракачанські собаки – ці сильні велетні з полонин, ще жодного разу не відвідували ветеринара з таким діагнозом. Зберегти природне здоров'я їм дозволяє тільки достатня фізична активність.